Гурт «Веселі біоритми» з’явився в Кіровограді порівняно недавно, але хлопці вже знайшли свою публіку – веселих людей, які продовжують веселитися та знаходити для себе радощі життя, навіть в період кризи. Гурт представляють Євген Манженко (Сталкер а ще просто Євгеніванович), Андрій Денисенко (Нідворай), Коля Чикет, Вован та Сірожа Штапік.
– На яких інструментах граєте, хто за що відповідає?
– Ж: Взагалі ми змінюємо інструменти, на яких граємо. Коля Чикет та Вова в нас можуть грати на барабанах та паяльнику. Енді також на гітарі та барабанах. І тільки я один граю на укулеле. А ще в нас є інструмент казу.
– У вас такі екзотичні інструменти, а що у вас ще екзотичного?
– Ж: взагалі у нас грають музику рутс – тобто музику кіровоградського коріння, а наші тексти, все наше життя, наші думки пов’язані з Кіровоградом. Мені сумно з цього приводу. У нас всі гурти, які я знаю в Кіровограді, соромляться того, що вони кіровоградські, співають пісні англійською мовою або співають про кораблі. Ну які кораблі в Кіровограді? Катамарани хіба що в горсаду, а ми співаємо про те, яким повітрям ми дихаємо, ми п’ємо цю воду святу кущівську, і, в принципі, про відпочинок. Для кіровоградських пацанів це Коблєво, Рибаківка, ну ще Оленівка.
– Розкажіть про музику рутс. Яка вона?
– Ж: рутс перекладається як коріння. Цей стиль можна назвати як емо-реггі-турбошансон. Ми трохи виходимо за рамки реггі, також балашівський сьорф.
– Як ви почали співати таку музику, як ви зібралися у гурт?
– Ж: 18 липня минулого року у нас був дебютний концерт. Перед ним у нас було 3 репетиції, там ми зібралися і зігралися.
– К: Насправді ми гаражі бомбили, знайшли клавіші такі пластмасові електронні радянських часів, вони видавали жахливі звуки, і ми вирішили зробити гурт. Ми якось з Вовою пішли на Набережну комарів половити чи не пам’ятаю чому, а Женя такий: – Привіт! – Привіт! Я пісню написав і заспівав її. Це була пісня про менеджера, і ми так сміялися з Вовою, що вирішили піти до нього в акомпаніатори. А потім думали ще, як назвати гурт, а у мене така прикмета: якщо я щось називаю з двох слів, то воно дуже добре виходе.
– І зразу у вас з’явилася назва «Веселі біоритми».
– Ж: Насправді Міша в нас багато гуртів створив і загубив. На той момент Міша з Вовою – головним сварщиком – створили свій гурт. Коля Чикет грав потужний шансон, в принципі, це були єдині виконавці павер-шансону. В принципі, частково ця естетика прийшла і до гурту «Веселі біоритми» у вигляді турбошансону. Ми співаємо мовою вулиць Андріївської, Героїв Сталінграда. У нас в житті завжди буває так, що знаходимо не те, що шукаємо. Треба вірити в себе.
– Розкажіть про ваш перший виступ.
– Ж: Виступ відбувався в «Українському клубі». Усім сподобалося. Ми пішки пішли на набережну, а народ пішов за нами. Повертаємось, вони все нас там чекають. Я думаю, це завдяки тому, що ми граємо музику відверто позитивну. Ми емо. Ми живемо почуттями. Відповідно кожен кіровоградець, і не тільки кіровоградець, бобринчанин та житель невеликого населеного пункту, теж сприймає нашу кіровоградську музику.
– Окрім цього, де ви ще виступали?
– Ж: ми виступали тільки в «Українському клубі». Насправді ми виступали і в Києві, були справи. Але ж ви розумієте, народження гурту якраз припало на початок кризи. По великому рахунку, важко було їздити всім складом. Тому по-одному, по-двоє, по-троє їздили. В Києві пограли на кількох фестивалях.
– На яких фестивалях ви виступали?
– К: Ziх Ziх Оne. На ньому ще були Перкалаба, Дахабраха, Вперше чую, "Ми100". В принципі, в різному складі були на Фестивалі "Неосфера" – це був фестиваль «Скиба-фест». Женя – автор наших пісень, і всі його знають як барда. Його знають і запрошують той же Сергій Пантюк, славетний загальновідомий Рома Скиба. Вони його звуть, він їде, наприклад в Чернігів. Він виступає там в якомусь хорошому клубі, і оці сорок чоловік сидять і хлопають в долоні. Як же ми не можемо з ним грати?
– А де вас можна почути?
– К: Сторіночка у нас буде. Ми не поспішаємо. Нам немає ще року, але цей рік ми витратили на різні експерименти з саундом. З початку ми грали нойз. Це була нова музика, замішана на імпровізації. Ми знали два-три акорди, вивчили, трошки пограли, ще і хвилини не пройшло, як набридло. Ми починаємо грати те, що нам подобається. Нам подобається реггі. Можемо щось постукати. Наприклад, коли ми виступали останній раз в «Українському клубі», я взяв кочергу і стукав по глечиках.
У нас були проблеми зі складом гурту. Дуже складно було підібрати таких справжніх людей, як Андрій. З Андрієм ми починали в 1996 році. Ви, мабуть, і не вірите, що був такий 1996-й надворі, а він був у тому році, і не раз. Поки ми зібралися, все тільки робилося, але робилося дуже гарно. Тому що є такий класний в нас друг Діма Старков з Миколаєва. Він такий сайт нам намалює, що ні в кого такого не буде. Ще є Костя Соколовський. Він малює такі картини для нашого гурту, що такі картини ніколи не бачив і не побачу. Ми ніколи не випускали грампластинку, а він її знайшов в Інтернеті.
– Ви виступали в «Арт-кафе», там, де зараз «Богема»?
– К: Автор цього проекту Андрій Денисенко (Нідворай). Ми пару разів там виступали, і Андрій став з нами грати. Після цього ми зрозуміли, що треба змінювати склад, купити «Ланос», а от Енді купив «Армані». Головне – «Армані» 30 гривень.
– В: А я чотки собі на зоні заказав.
– Будете грати?
– К: В тебе шо, там родичі є?
– В: Мій вчитель на зоні викладає сварку.
– Можете розповісти про свій найкращий виступ?
–К: Це було на кіровоградському форумі РКС. Він святкував якесь там п’ятиріччя. Був дуже хорошим виступ тим, що ми сиділи, а перед нами стояв стіл і на ньому було все смачненьке.
– За цей рік роботи скільки у вас приблизно з’явилося пісень?
– К: Ми знаємо десь 10-15 пісень, таких, що можна грати. Євген Манженко опанував передовий метод створення пісень. Він пише пісню за 7 хвилин. Це швидкість набору тексту.
– Ж: Я довго до цього йшов. Спочатку я одним пальцем натискав клавіатуру. Потім все швидше і швидше.
– К: Він входить в контакт з своєю підсвідомістю. Вона йому каже: «Женя, шо ти сидиш?». Він автоматично ставить руки на кнопки і замислюється про свій рідний край. Він же економить час на приспівах. Створює приспів за допомогою копі-паст. Оце поки навчився…
– Всі тексти у вас пише Євген?
– Ж: Історично так склалося, що Коля Чикет також пише пісні. Їх у нього багато. У Недворая теж серйозний творчий доробок, але це трохи інші пісні. Недавно презентував хіт, де він оспівує наш творчий шлях. (Але самі класні і самі чоткі пише Женя. - К.). Я красиво кривляюся, Енді та Вова красиво грають на гітарі. А я просто нічого красивого не вмію, тому пишу пісні. Вони ж мене вигонять, якщо я не буду писати пісні.
– Скажіть, на яку музику орієнтуєтеся? Яка музика подобається?
– К: Із реггі-виконавців ми дуже хотіли бути схожими на Барикіна. Нам дуже по духу підходить Перкалаба. Аліку привіт. Хай береже свою печінку. Там така печінка, що нас всіх переживе. Вперше чую – це наші давні друзі.
– Ж: Особисто мені подобається Коля Гнатюк. Як ранні так і останні пісні. Ви навіть можете мені подзвонити. В мене «Смерека» грає.
– Моделюємо ситуації. Яку б пісню ви заспівали б, якби вас запросив до себе мер Черновецький?
– К: просто Черновецький такий штрих, що його спробуй чимось здивувати. Заспівали б «Клейок-медок». Я б заспівав Супералісу: «Дети голубой планети, космос любит нас і ждет. Сядем в новые ракети і отправимся в полет».
– Щоб ви заспівали нашим кіровоградським комуністам?
– В нас є пісні «Депутат районних рад», «Бий москаля».
– Що б ви заспівали бізнесмену з Бобринця?
– «Ой який я молодець, що приїхав в Бобринець».
– Що б ви заспівали Ринату Ахметову?
– «Шахтар-чемпіон», «Ми приехали, чтобы победить, чтобы победить».
– Уявіть ситуацію: прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете. Що б ви йому замовили?
– К: 22 мільйони американських доларів, «Ланос» сріблястий з МР3-плейєром. Можна попрохати медіатор, бо тут проблемно їх дістати. Бо їздимо за ними аж в Київ.
– А: Я б йому сказав: «А мені - вертольот».
– Якби вас чув весь Кіровоград і особисто мер Пузаков, щоб ви їм сказали та побажали?
– Кіровоградці, ви кльові! Дай вам Бог здоров’ячка! А Пузакову – хай вже асфальтує1 Нехай жири і вуглеводи не роблять вам в житті погоди.
– В який час для вас наступають веселі біоритми?
– Вони у нас не закінчуються. Трішки більше, ніж завжди. Життя – складна штука. Всю ніч не їси, весь день не спиш.
|
Додати до Вибраного
Зробити стартовою
Афіша
Новини
Форум
Погода
Реклама
Контакти
Фотогалерея
Дайджест
Блоги
Архів
Роздрукувати
Обговорити у форумі
Відіслати статтю другу
