Володимир Петренко, підприємець, Кіровоград, для "Кіровоград.proUA.com" / 23.02.2009 23:47
Через кілька років можна очікувати на чергову «Юлину» тисячу.
Назбирати за кілька років грошей на сто грамів кави дуже просто. Достатньо повірити державі і вітчизняним банкам. А потім вам дадуть на каву − може, навіть на не зовсім дешеву.
Все почалося з економічної кризи, про яку я довідався з чергової «свободи» на телебаченні. Там жіночка в усьому білому істерично розповідала, що не можна розганяти стадо з 450 осіб, бо це ляже катастрофічним тягарем на бюджет. Бідний бюджет…
І закрутилося, і лягло. Але чомусь на мій власний бюджет. Маючи депозитний вклад у трьох вітчизняних банках на загальну суму більше 7 тисяч гривень, я раптом узнаю, що отримати їх не можу. Чому? Бо олігархи через мене і таких, як я, втратять свої прибутки. Банки депозити блокують. Гривню − як би це м’якше сказати − нагинають. Кредитні ставки в односторонньому порядку піднімають, депозитні зменшують.
Арифметика проста. Депозитні відсотки «з’їдає» інфляція, яка, за статистикою, перевалила за 22 відсотки, хоча на початку року дехто божився максимум до 10-ти.
Далі − ще цікавіше. Мій бюджет, виявляється, перестав бути моїм. Депозит блоковано. Однак це не значить, що його нема. Поки я оббиваю пороги банків, за мої ж гроші банкіри викуповують у країні валюту. Курс долара росте – гривня дешевіє.
Такі от нескладні розрахунки. На початок 2008 року я мав суму грошей, яка була еквівалентна 1 354 доларам США. Сьогодні це не більше 620 «зелених»… Втім, усе одно – депозит зняти не можна, то що тут рахувати.
Ситуація своєю тупістю і безповоротністю нагадує кінець 1980-х − початок 90-х років. Це тоді була запущена машина Лохотрону, з великої літери. У державному масштабі. Гроші громадян стрімко ставали безцінню, нічого не значущими папірцями і шматочками металу. Схема проста: ви вкладаєте свої кревні на депозити, ваші гроші блокують на рахунках, за них скуповують валюту, знецінюючи карбованець…
Через деякий час з’являється янгол-хранитель, що залюбки видає «Юлину» тисячу. Все красиво і майже справедливо. Всі майже задоволені і щасливі.
Та насправді хтось збагатився на різниці в курсах, а ми збідніли. За рік чи трохи більше мені дадуть чергову «Юлину» («Вітіну», «Арсенову» − варіантів може бути багато) тисячу − і я куплю собі банку кави. А потім, якщо ми не порозумнішаємо, історія розпочнеться знову.
При повному або частковому відтворенні посилання на Кіровоград.proUA.com обов'язкове (для інтернет-ресурсів – гіперпосилання). Передрук, копіювання або відтворення інформації, що містить посилання на агентства "Українські Новини" або УНІАН, в будь-якому вигляді суворо заборонено. Адміністрація сайту може не поділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.